Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
#герої_без_зброї
Тетяна Задорожна, диспетчерка з Донеччини
З 2012 до початку 2024 року Тетяна Задорожна працювала радіотелефоністкою у Торецьку, обравши цю професію під впливом чоловіка-рятувальника.
«У лютому 2024 року було страшно всім, але ми з колегами залишилися на службі, бо розуміли: хтось має виконувати цю важливу роботу», – згадує Тетяна. Її обов’язки включають прийом повідомлень про надзвичайні ситуації та направлення рятувальників до місць їх виникнення.
Одним із найскладніших спогадів став обстріл Торецька, коли ворог випустив 40 снарядів із РСЗВ «Град», спричинивши пожежі. «Наші хлопці працювали на місці, але ворог обстріляв їх вдруге. На щастя, всі вчасно сховалися», – розповідає вона.
Рідне місто Тетяни перетворене на руїни, а під обстріли потрапляли навіть близькі. «Під час обстрілу 2023-го моя сестра отримала поранення. Колеги негайно вирушили на допомогу. Дізнавшись, що травми легкі, я змогла заспокоїтися й продовжила роботу», – ділиться спогадами Тетяна.
Після початку повномасштабного вторгнення вона евакуювала дітей у безпечний регіон, а сама повернулася до Торецька, щоб продовжувати службу. У вільний час присвячує себе сім’ї та малюванню, яке допомагає відновити сили.
🆘 Сайт • Fb • Tw • Insta • YouTube
Тетяна Задорожна, диспетчерка з Донеччини
З 2012 до початку 2024 року Тетяна Задорожна працювала радіотелефоністкою у Торецьку, обравши цю професію під впливом чоловіка-рятувальника.
«У лютому 2024 року було страшно всім, але ми з колегами залишилися на службі, бо розуміли: хтось має виконувати цю важливу роботу», – згадує Тетяна. Її обов’язки включають прийом повідомлень про надзвичайні ситуації та направлення рятувальників до місць їх виникнення.
Одним із найскладніших спогадів став обстріл Торецька, коли ворог випустив 40 снарядів із РСЗВ «Град», спричинивши пожежі. «Наші хлопці працювали на місці, але ворог обстріляв їх вдруге. На щастя, всі вчасно сховалися», – розповідає вона.
Рідне місто Тетяни перетворене на руїни, а під обстріли потрапляли навіть близькі. «Під час обстрілу 2023-го моя сестра отримала поранення. Колеги негайно вирушили на допомогу. Дізнавшись, що травми легкі, я змогла заспокоїтися й продовжила роботу», – ділиться спогадами Тетяна.
Після початку повномасштабного вторгнення вона евакуювала дітей у безпечний регіон, а сама повернулася до Торецька, щоб продовжувати службу. У вільний час присвячує себе сім’ї та малюванню, яке допомагає відновити сили.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
#герої_без_зброї
Олексій Димитрашко, рятувальник з Одещини
Олексій Димитрашко працює в ДСНС із 2015 року. Після інституту він став начальником караулу й отримав відзнаку «За відвагу в надзвичайній ситуації».
«Мій характер – палкий, як вогонь, і офісна робота точно не для мене», – каже Олексій.
Перший виклик залишив незабутні враження: «У задимленій квартирі ми знайшли дідуся й врятували його. Тоді я вперше відчув відповідальність за людське життя».
Найважчим для нього був порятунок пацієнтів під час пожежі в лікарні: «Складне планування й маломобільні люди. Але ми врятували всіх завдяки злагодженій роботі».
Повномасштабне вторгнення застало Олексія вдома. Той ранок почався з вибухів: «Я хвилювався не за себе, а за сім’ю – дружина найдорожче, що я маю».
Робота Олексія сповнена викликів, але й винагород: «Найкраще – бачити врятовані життя. Це мотивує ставати кращим».
🆘 Сайт • Fb • Tw • Insta • YouTube
Олексій Димитрашко, рятувальник з Одещини
Олексій Димитрашко працює в ДСНС із 2015 року. Після інституту він став начальником караулу й отримав відзнаку «За відвагу в надзвичайній ситуації».
«Мій характер – палкий, як вогонь, і офісна робота точно не для мене», – каже Олексій.
Перший виклик залишив незабутні враження: «У задимленій квартирі ми знайшли дідуся й врятували його. Тоді я вперше відчув відповідальність за людське життя».
Найважчим для нього був порятунок пацієнтів під час пожежі в лікарні: «Складне планування й маломобільні люди. Але ми врятували всіх завдяки злагодженій роботі».
Повномасштабне вторгнення застало Олексія вдома. Той ранок почався з вибухів: «Я хвилювався не за себе, а за сім’ю – дружина найдорожче, що я маю».
Робота Олексія сповнена викликів, але й винагород: «Найкраще – бачити врятовані життя. Це мотивує ставати кращим».
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
#герої_без_зброї
Юрій Чижич, водій-сапер у Закарпатській області
«Колеги з інших областей розповідали, як знаходили вибухівку навіть у чаї. Ворожі сапери могли заховати її в пачку, запакувати назад і поставити на полицю. Ти відкриваєш чай – і залишаєшся без пальців або й без рук», – розповідає Юрій Чижич, водій-сапер у Закарпатській області.
З такими історіями Юрій морально готувався до відрядження в Донецьку область, усвідомлюючи, що приємного буде мало. Але навіть він був вражений масштабами руйнувань.
Місцеві мешканці, які пережили окупацію, активно допомагали інформацією про заміновані поля та місця обстрілів. Юрій швидко зрозумів: успіх залежить від концентрації та дотримання правил безпеки.
До війни він шість років працював кухарем, тому балував колег вишуканими стравами: «Готував їм карбонару, боґрач, борщі – це підіймало настрій».
Вдома на нього чекають дружина й син. Попри важкі розлуки, Юрій знає: «Головне – любити, телефонувати й цінувати одне одного».
🆘 Сайт • Fb • Tw • Insta • YouTube
Юрій Чижич, водій-сапер у Закарпатській області
«Колеги з інших областей розповідали, як знаходили вибухівку навіть у чаї. Ворожі сапери могли заховати її в пачку, запакувати назад і поставити на полицю. Ти відкриваєш чай – і залишаєшся без пальців або й без рук», – розповідає Юрій Чижич, водій-сапер у Закарпатській області.
З такими історіями Юрій морально готувався до відрядження в Донецьку область, усвідомлюючи, що приємного буде мало. Але навіть він був вражений масштабами руйнувань.
Місцеві мешканці, які пережили окупацію, активно допомагали інформацією про заміновані поля та місця обстрілів. Юрій швидко зрозумів: успіх залежить від концентрації та дотримання правил безпеки.
До війни він шість років працював кухарем, тому балував колег вишуканими стравами: «Готував їм карбонару, боґрач, борщі – це підіймало настрій».
Вдома на нього чекають дружина й син. Попри важкі розлуки, Юрій знає: «Головне – любити, телефонувати й цінувати одне одного».
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Зазвичай у рубриці #герої_без_зброї ми розповідаємо про наших рятувальників, водолазів, саперів та інших фахівців ДСНС, які, ризикуючи своїм життям, рятують інших в умовах війни. Але сьогодні буде історія про жінку-волонтерку, яка допомагає тваринам. Вона вивозить їх із найнебезпечніших зон, прифронтових міст і сіл України та даєшанс на життя.
Знайомтеся: Петя, уродженка Болгарії, та її історія ⤵️
Харківщина. Ще один зимовий холодний день. На блокпості зупиняється автомобіль синього кольору, обклеєний наліпками з котячими лапками та кумедними котячими мордочками. За кермом – жінка, у салоні – близько двадцяти переносок для тварин. Жінка їде в селище Борова, аби евакуювати 16 котів і двох собак. Про них повідомили місцеві волонтери та військові, які попросили забрати тварин, поки це ще можливо.
Її звуть Петя, вона уродженка Болгарії, яка навчалася та жила в Німеччині. Спочатку жінка займалася правозахисною діяльністю, а згодом присвятила себе захисту прав тварин. Коли почалася повномасштабна війна, вона вирішила переїхати в Україну, щоб рятувати тих, хто не може зробити це сам. «Пам’ятаю, як стояла на кордоні зі своїми двома котами, і прикордонники кілька разів перепитували мене, чи в ту сторону я їду», — згадує зооволонтерка.
За майже три роки Петя евакуювала понад 2000 тварин із прифронтових міст і сіл України. Про її діяльність знають у багатьох притулках та волонтерських організаціях України. Саме від них вона зазвичай отримує запити на евакуацію. Її робота охоплює найнебезпечніші зони, де війна залишила тисячі тварин без даху над головою: Селидове, Бахмут, Курахове, Покровськ. Зараз, із постійним просуванням фронту й загрозою окупації, все більше звернень надходить і від військових, які часто рятують тварин, годують їх, дбають про них, навіть на передовій.
📷 Джерело і фото: Frontliner http://surl.li/gylpul.
📝 Автор: @Iva Sidash
Повна версія тексту – за посиланням.
🆘 Сайт • Fb • Tw • Insta • YouTube
Знайомтеся: Петя, уродженка Болгарії, та її історія ⤵️
Харківщина. Ще один зимовий холодний день. На блокпості зупиняється автомобіль синього кольору, обклеєний наліпками з котячими лапками та кумедними котячими мордочками. За кермом – жінка, у салоні – близько двадцяти переносок для тварин. Жінка їде в селище Борова, аби евакуювати 16 котів і двох собак. Про них повідомили місцеві волонтери та військові, які попросили забрати тварин, поки це ще можливо.
Її звуть Петя, вона уродженка Болгарії, яка навчалася та жила в Німеччині. Спочатку жінка займалася правозахисною діяльністю, а згодом присвятила себе захисту прав тварин. Коли почалася повномасштабна війна, вона вирішила переїхати в Україну, щоб рятувати тих, хто не може зробити це сам. «Пам’ятаю, як стояла на кордоні зі своїми двома котами, і прикордонники кілька разів перепитували мене, чи в ту сторону я їду», — згадує зооволонтерка.
За майже три роки Петя евакуювала понад 2000 тварин із прифронтових міст і сіл України. Про її діяльність знають у багатьох притулках та волонтерських організаціях України. Саме від них вона зазвичай отримує запити на евакуацію. Її робота охоплює найнебезпечніші зони, де війна залишила тисячі тварин без даху над головою: Селидове, Бахмут, Курахове, Покровськ. Зараз, із постійним просуванням фронту й загрозою окупації, все більше звернень надходить і від військових, які часто рятують тварин, годують їх, дбають про них, навіть на передовій.
📷 Джерело і фото: Frontliner http://surl.li/gylpul.
📝 Автор: @Iva Sidash
Повна версія тексту – за посиланням.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
#герої_без_зброї
Юрій Єрменчук, психолог ДСНС з Хмельниччини
Юрій Єрменчук вже понад 15 років служить у лавах ДСНС. З початку повномасштабного вторгнення він зустрів понад 150 евакуаційних потягів із вимушеними переселенцями, надаючи їм необхідну психологічну підтримку.
Його робота часто проходить у найскладніших умовах – на місцях прильотів «шахедів» і ракет. Там, де панує розпач, сльози й горе, Юрій допомагає людям віднайти сили, щоб жити далі та боротися за своє майбутнє.
🎥 Це історія про людину, яка щодня підтримує тих, хто найбільше потребує допомоги. Більше – у сюжеті «Суспільне Хмельницький».
🆘 Сайт • Fb • Tw • Insta • YouTube
Юрій Єрменчук, психолог ДСНС з Хмельниччини
Юрій Єрменчук вже понад 15 років служить у лавах ДСНС. З початку повномасштабного вторгнення він зустрів понад 150 евакуаційних потягів із вимушеними переселенцями, надаючи їм необхідну психологічну підтримку.
Його робота часто проходить у найскладніших умовах – на місцях прильотів «шахедів» і ракет. Там, де панує розпач, сльози й горе, Юрій допомагає людям віднайти сили, щоб жити далі та боротися за своє майбутнє.
🎥 Це історія про людину, яка щодня підтримує тих, хто найбільше потребує допомоги. Більше – у сюжеті «Суспільне Хмельницький».
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
#герої_без_зброї
Павло Самойленко, рятувальник з Одеси
Рятувальником Павло став за порадою друга. Вже 13 років він працює у ДСНС, рятуючи людей із найскладніших ситуацій.
Найважчим для нього викликом була пожежа в комп’ютерному клубі в Одесі, де загинуло троє людей. Найпам’ятніший – коли разом із командиром відділення врятував цілу родину з палаючого будинку.
«Кожне життя важливе. Часто допомагаємо і домашнім улюбленцям – вони також потребують нас», – ділиться Павло.
У нього є восьмирічний син Єгор, який потребує особливої уваги через вроджений діагноз. Йому потрібно вдвічі більше підтримки як у побуті, так і в навчанні. «Це нелегко, але моя родина – найбільша мотивація, як для роботи, так і для життя. Я роблю все можливе і буду продовжувати!», – запевняє рятувальник.
Його дружина пишається Павлом і вважає, що він – гідний приклад для сина та майбутніх поколінь. За час роботи Павло врятував понад 40 людей.
Його мрія – мир в Україні, стабільність і вдячність людей за кожну хвилину життя.
🆘 Сайт • Fb • Tw • Insta • YouTube
Павло Самойленко, рятувальник з Одеси
Рятувальником Павло став за порадою друга. Вже 13 років він працює у ДСНС, рятуючи людей із найскладніших ситуацій.
Найважчим для нього викликом була пожежа в комп’ютерному клубі в Одесі, де загинуло троє людей. Найпам’ятніший – коли разом із командиром відділення врятував цілу родину з палаючого будинку.
«Кожне життя важливе. Часто допомагаємо і домашнім улюбленцям – вони також потребують нас», – ділиться Павло.
У нього є восьмирічний син Єгор, який потребує особливої уваги через вроджений діагноз. Йому потрібно вдвічі більше підтримки як у побуті, так і в навчанні. «Це нелегко, але моя родина – найбільша мотивація, як для роботи, так і для життя. Я роблю все можливе і буду продовжувати!», – запевняє рятувальник.
Його дружина пишається Павлом і вважає, що він – гідний приклад для сина та майбутніх поколінь. За час роботи Павло врятував понад 40 людей.
Його мрія – мир в Україні, стабільність і вдячність людей за кожну хвилину життя.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
#герої_без_зброї
Юрій Палієнко, рятувальник з Києва
Юрій Палієнко мріяв допомагати людям ще з дитинства, а у 23 роки приєднався до команди ДСНС Києва. За п’ять років роботи рятувальником він проявив себе як справжній професіонал.
Найбільшим випробуванням став ранок 7 лютого 2024 року, коли під час ворожої атаки на багатоповерхівку на вул. Академіка Заболотного загинули четверо людей. Завдяки діям Юрія та його колег вдалося врятувати 28 осіб і евакуювати ще 40 мешканців, незважаючи на полум’я та густий дим.
«Коли бачиш, що люди довіряють тобі своє життя, це надихає й мотивує», – ділиться рятувальник.
У вільний час він любить природу, риболовлю та вдосконалює свої професійні навички. «Найголовніше – це перемога нашої країни!».
🆘 Сайт • Fb • Tw • Insta • YouTube
Юрій Палієнко, рятувальник з Києва
Юрій Палієнко мріяв допомагати людям ще з дитинства, а у 23 роки приєднався до команди ДСНС Києва. За п’ять років роботи рятувальником він проявив себе як справжній професіонал.
Найбільшим випробуванням став ранок 7 лютого 2024 року, коли під час ворожої атаки на багатоповерхівку на вул. Академіка Заболотного загинули четверо людей. Завдяки діям Юрія та його колег вдалося врятувати 28 осіб і евакуювати ще 40 мешканців, незважаючи на полум’я та густий дим.
«Коли бачиш, що люди довіряють тобі своє життя, це надихає й мотивує», – ділиться рятувальник.
У вільний час він любить природу, риболовлю та вдосконалює свої професійні навички. «Найголовніше – це перемога нашої країни!».
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
#герої_без_зброї
Олексій Атрощенко, рятувальник з Миколаївщини
«Наша служба не така романтична, як це зображують зазвичай у фільмах, але вона надважлива», – говорить Олексій Атрощенко, пожежний-рятувальник.
Після закінчення школи він не міг визначитись із майбутньою професією, тож подавав документи у різні освітні заклади, зокрема й до Львівського державного університету безпеки життєдіяльності.
«Першими мені передзвонили саме з ДСНС, тож я вирішив, що то доля моя. Я впевнений, що я на своєму місці», – ділиться рятувальник.
Своє перше чергування під час стажування він згадує із посмішкою, адже тоді колектив зробив йому своєрідну «посвяту»: «То була вже десь восьма пожежа поспіль, і тоді диспетчерка, яка була з нами на чергуванні, сказала, що то все через мене, адже я не пройшов випробування водою. Вона мене щільненько покропила по новій чистенькій формі, і, як не дивно тієї доби ми більше нікуди не виїжджали. То для мене був урок, що традиції пожежного братства — геть не пусті слова», – сміється Олексій.
🆘 Сайт • Fb • Tw • Insta • YouTube
Олексій Атрощенко, рятувальник з Миколаївщини
«Наша служба не така романтична, як це зображують зазвичай у фільмах, але вона надважлива», – говорить Олексій Атрощенко, пожежний-рятувальник.
Після закінчення школи він не міг визначитись із майбутньою професією, тож подавав документи у різні освітні заклади, зокрема й до Львівського державного університету безпеки життєдіяльності.
«Першими мені передзвонили саме з ДСНС, тож я вирішив, що то доля моя. Я впевнений, що я на своєму місці», – ділиться рятувальник.
Своє перше чергування під час стажування він згадує із посмішкою, адже тоді колектив зробив йому своєрідну «посвяту»: «То була вже десь восьма пожежа поспіль, і тоді диспетчерка, яка була з нами на чергуванні, сказала, що то все через мене, адже я не пройшов випробування водою. Вона мене щільненько покропила по новій чистенькій формі, і, як не дивно тієї доби ми більше нікуди не виїжджали. То для мене був урок, що традиції пожежного братства — геть не пусті слова», – сміється Олексій.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
#герої_без_зброї
Ілля Бородовко, психолог із Запоріжжя
Ілля Бородовко завжди одним із перших прибуває на місця ракетних ударів. Це важка і морально виснажлива робота, зізнається він: «Коли бачиш, що людина втратила все, коли гинуть її рідні… Не можна просто «вимкнути емоції», як тумблер. Як би ненамагався тримати дистанцію, усе одно пропускаєш це через себе.
Ілля зазначає, що найважче тим, хто втратив найдорожчих. У такі моменти слова часто безсилі, а поспішні фрази можуть лише поглибити біль. «Іноді краще мовчати. Фрази на кшталт «тримайся» чи «я тебе розумію» не мають сенсу, бозрозуміти таке горе неможливо. Важливіше бути поруч, подбати про людину – дати води, нагадати поїсти. Адже буває, що люди три доби нічого не їдять».
❗Психолог переконаний: жити потрібно тут і зараз. Він не відкладає життя «на потім» – до закінчення війни.
🆘 Сайт • Fb • Tw • Insta • YouTube
Ілля Бородовко, психолог із Запоріжжя
Ілля Бородовко завжди одним із перших прибуває на місця ракетних ударів. Це важка і морально виснажлива робота, зізнається він: «Коли бачиш, що людина втратила все, коли гинуть її рідні… Не можна просто «вимкнути емоції», як тумблер. Як би ненамагався тримати дистанцію, усе одно пропускаєш це через себе.
Ілля зазначає, що найважче тим, хто втратив найдорожчих. У такі моменти слова часто безсилі, а поспішні фрази можуть лише поглибити біль. «Іноді краще мовчати. Фрази на кшталт «тримайся» чи «я тебе розумію» не мають сенсу, бозрозуміти таке горе неможливо. Важливіше бути поруч, подбати про людину – дати води, нагадати поїсти. Адже буває, що люди три доби нічого не їдять».
❗Психолог переконаний: жити потрібно тут і зараз. Він не відкладає життя «на потім» – до закінчення війни.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
#герої_без_зброї
Максим Масюк, керівник добровільної пожежної команди на Черкащині
Після служби в поліції він приєднався до тероборони, а згодом створив добровільну пожежну команду за підтримки старости села, польських благодійників і ДСНС України.
Команда з 12 добровольців, четверо з яких наразі захищають Україну на фронті, облаштувала стару пожежну частину, пройшла навчання з пожежної безпеки та домедичної допомоги й уже здійснила понад 100 виїздів.
«Усі знання нам дуже допомагають. Влітку ми врятували 11-річного хлопчика, який постраждав під час пожежі, надали йому допомогу, а після виписки з лікарні навідали з подарунками», – розповідає Максим.
Коли немає пожеж, добровольці рубають дрова для літніх, ремонтують гідранти та переобладнують техніку.
У 2023 році команда стала кращою серед 36 добровільних пожежних команд Черкащини, а наступного – увійшла до трійки найкращих в Україні🔥🚒
🆘 Сайт • Fb • Tw • Insta • YouTube
Максим Масюк, керівник добровільної пожежної команди на Черкащині
Після служби в поліції він приєднався до тероборони, а згодом створив добровільну пожежну команду за підтримки старости села, польських благодійників і ДСНС України.
Команда з 12 добровольців, четверо з яких наразі захищають Україну на фронті, облаштувала стару пожежну частину, пройшла навчання з пожежної безпеки та домедичної допомоги й уже здійснила понад 100 виїздів.
«Усі знання нам дуже допомагають. Влітку ми врятували 11-річного хлопчика, який постраждав під час пожежі, надали йому допомогу, а після виписки з лікарні навідали з подарунками», – розповідає Максим.
Коли немає пожеж, добровольці рубають дрова для літніх, ремонтують гідранти та переобладнують техніку.
У 2023 році команда стала кращою серед 36 добровільних пожежних команд Черкащини, а наступного – увійшла до трійки найкращих в Україні🔥🚒
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
#герої_без_зброї
Олександр Янковський, рятувальник з Хмельниччини
24-річний надзвичайник зі Старокостянтинова зустрів війну у казармі. Перший виїзд на обстріл – адреналін. Тепер, після трьох років війни, це буденність, від якої страшно.
Його робота – під вибухами ракет і дронів, у вогні пожеж. За відвагу нагороджений, але для нього головне – врятовані людські життя.
Віддушина – хіп-хоп. У його текстах війна, біль і віра у перемогу. «Я хочу, щоб мої майбутні діти ніколи не чули сирен», – каже Олександр.
🆘 Сайт • Fb • Tw • Insta • YouTube
Олександр Янковський, рятувальник з Хмельниччини
24-річний надзвичайник зі Старокостянтинова зустрів війну у казармі. Перший виїзд на обстріл – адреналін. Тепер, після трьох років війни, це буденність, від якої страшно.
Його робота – під вибухами ракет і дронів, у вогні пожеж. За відвагу нагороджений, але для нього головне – врятовані людські життя.
Віддушина – хіп-хоп. У його текстах війна, біль і віра у перемогу. «Я хочу, щоб мої майбутні діти ніколи не чули сирен», – каже Олександр.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
#герої_без_зброї
Володимир Мисків, водій-рятувальник з Миколаївщини
Уже три роки Володимир спостерігає лише в екрані телефона, як дорослішає його вже шістнадцятирічний син, як дружина на чужині розв'язує всі родинні питання без його підтримки та допомоги.
Рішення відправити родину за кордон він ухвалив ще на початку повномасштабного вторгнення рф, після одного із наймасштабніших обстрілів міста. Тоді під ворожі снаряди потрапив його мікрорайон.
Рятувальник на власні очі бачив вибиті вікна у власній квартирі, зв'язку із рідними не було, але був змушений їхати на виклик і рятувати чоловіка, який опинився під завалами:
«Вже потім відпросився на хвилинку в керівника, щоб піднятися додому та перевірити, чи всі живі. Дружина та син сховалися в укритті, але у їхніх очах я бачив сльози радості, бо вижили, і страху в передчутті того, що буде далі. Я розумів, що не завжди зможу вчасно до них приїхати, тому й відправив за кордон».
Про життя та роботу рятувальника під час війни – дивіться у сюжеті ⤵️
🆘 Сайт • Fb • Tw • Insta • YouTube
Володимир Мисків, водій-рятувальник з Миколаївщини
Уже три роки Володимир спостерігає лише в екрані телефона, як дорослішає його вже шістнадцятирічний син, як дружина на чужині розв'язує всі родинні питання без його підтримки та допомоги.
Рішення відправити родину за кордон він ухвалив ще на початку повномасштабного вторгнення рф, після одного із наймасштабніших обстрілів міста. Тоді під ворожі снаряди потрапив його мікрорайон.
Рятувальник на власні очі бачив вибиті вікна у власній квартирі, зв'язку із рідними не було, але був змушений їхати на виклик і рятувати чоловіка, який опинився під завалами:
«Вже потім відпросився на хвилинку в керівника, щоб піднятися додому та перевірити, чи всі живі. Дружина та син сховалися в укритті, але у їхніх очах я бачив сльози радості, бо вижили, і страху в передчутті того, що буде далі. Я розумів, що не завжди зможу вчасно до них приїхати, тому й відправив за кордон».
Про життя та роботу рятувальника під час війни – дивіться у сюжеті ⤵️
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
#герої_без_зброї
Василь Грига, сапер із Закарпаття
У лютому 2022 року Василь Грига збирався поїхати в гості до сестри на Донеччину. Це була давня обіцянка – відвідати рідну людину. Але плани змінила війна. Донеччину він таки побачив, але вже іншою – розбомбленою, виснаженою, сповненою болю.
💬 «Я очікував побачити страшне, але масштаби руйнувань вразили. Люди живуть без світла вже більше року, продають майно, щоб купити бензопили для заготівлі дров – аби мати, на чому приготувати їжу. Один авіаудар – і все, що вони будували роками, зникає».
На цих землях лишилися здебільшого старші люди, які не можуть покинути рідні місця. А небезпека всюди: «Приїхали на виклик – біля машини виявили закопану міну ТМ-62. Ще трохи – і трагедія».
🔥 Робота сапера – це не тільки про технічні навички, а й про пильність і відповідальність.
💬 «Я став ще уважнішим – помічаю найменші зміни, передбачаю ризики. Від цього залежить не тільки моє життя, а й життя побратимів. Ми – команда, і мусимо берегти один одного».
Василь Грига, сапер із Закарпаття
У лютому 2022 року Василь Грига збирався поїхати в гості до сестри на Донеччину. Це була давня обіцянка – відвідати рідну людину. Але плани змінила війна. Донеччину він таки побачив, але вже іншою – розбомбленою, виснаженою, сповненою болю.
💬 «Я очікував побачити страшне, але масштаби руйнувань вразили. Люди живуть без світла вже більше року, продають майно, щоб купити бензопили для заготівлі дров – аби мати, на чому приготувати їжу. Один авіаудар – і все, що вони будували роками, зникає».
На цих землях лишилися здебільшого старші люди, які не можуть покинути рідні місця. А небезпека всюди: «Приїхали на виклик – біля машини виявили закопану міну ТМ-62. Ще трохи – і трагедія».
🔥 Робота сапера – це не тільки про технічні навички, а й про пильність і відповідальність.
💬 «Я став ще уважнішим – помічаю найменші зміни, передбачаю ризики. Від цього залежить не тільки моє життя, а й життя побратимів. Ми – команда, і мусимо берегти один одного».