Щодо тиску упоротих трампістів, які знюхались з путіністами та викручують Україні руки. Вони прагнуть взяти Україну "на слабо", щоб була підписана якась угода, де українці віддають 50% всіх своїх корисних копалин, а натомість не отримують нічого. Ніяких гарантій безпеки та допомоги перемогти РФ у війні. Це повна туфта. Ця туфта ще гірша за Будапештський меморандум, після якого віддали ядерну зброю, а натомість не отримали ніякого захисту та гарантій. Точніше, всі гарантії, які там були в тому числі від США та РФ не коштували і паперу на якому були підписані. Потрібно тягнути час та поглиблювати співпрацю з країнами Європи та світу, які розуміють важливість підтримки України без будь-яких грабіжницьких умов. Тягнути час і чекати поки цих упоротих дідів знесуть чи понесуть вперед ногами.

А поки весь світ трансформується і розкручується ніби торнадо, ми перебуваємо в стані внутрішнього спокою в центрі цього глобального смерчу та готуємо до публікації нове ексклюзивне CYBINT-дослідження. Бо як казав хтось з великих: роби те, що можеш і...все буде Україна 🇺🇦 😁

🇨🇦 Також сьогодні ми хочемо особисто привітати Канаду та справжніх друзів України з Канади, всю українську діаспору Канади з символічною перемогою.

На тлі провокативних загарбницьких політичних заяв Трампа з натяками на анексування Канади, збірна Канади з хокею здобула фантастичну перемогу над командою США у напруженому фіналі Турніру чотирьох націй.
Ця перемога продемонструвала єдність канадійців та готовність чинити спротив узурпації влади та експансії з боку ошалілого сусіда. І в Канаді, і в Європі відчувається національне усвідомлення, що в ці буремні часи яким би великим та сильним не здавався супротивник - лише внутрішня воля та готовність боротися за своє є вирішальним стимулом. І першими в 21 ст. це вчергове продемонстрували Українці, які довели, що яким би величезним та страшним не здавався умовний ведмідь, але навіть маленька росомаха або медоїд здатні дати йому відсіч.

Ну і в контексті нагадаємо, що саме Канада в 2017 році профінансувала розробку, друк та поширення в 82 країнах світу книги-довідника від Центру дослідження безпекового середовища “Прометей” - "Донбас у вогні", про факти російської військової агресії проти України на Донбасі, зібрані в період 2014-2017 років, яка виходила 5 мовами в друкованому та електронному варіантах.

Консультативну, перекладацьку та аналітичну допомогу у створенні цього довідника надавали також волонтери нашої міжнародної розвідувальної спільноти InformNapalm.

Тож коли перемагає справедливість і менший, на якого нападає більший супротивник - це завжди символ, що розміри та амбіції не є визначальними. Лише внутрішня воля та готовність чинити спротив є вирішальними для перемоги.
І як би складно нам не було, не потрібно втрачати драйв, запал, кураж та мотивацію до боротьби й справедливої перемоги. І тоді навіть найбільший в світі "ведмідь" отримає по зубах та з роздертою мордою буде тікати від "росомахи".

Які часи, така і реклама фільмів наздоганяє в соцмережах.

Доволі символічна на цей час обкладинка до нового приквелу фільму "Чужий" 2025 року.

Але ми це поширюємо не для того, щоб вас засмутити чи вчергове нагадати, що живемо в епоху великих змін, краху світоустрою чи міжнародних норм.

Коли був COVID19 - всі думали, що це вже занадто: купа правил, обмежень і т.д. Але коли почалась повномасштабна війна, то часи коронавірусу вже не здаються настільки важкими. І ось велика війна триває вже 3 роки і світ навкруги входить в ще більшу турбулентність. Є такий цікавий патч, який все частіше бачу у молодих військових і він стає все більш поширеним. На ньому змія обвиває автомат і зверху є лаконічний напис: "Слабким п*зда". Тому маємо бути сильними та готовими до будь-яких викликів. Хоч пандемії, хоч війни, хоч поїхавші кукухою діди-бариги на чолі найбільших ядерних держав... Чим вищу планку ми зможемо взяти і пройти далі, тим цікавіше. Підтримуйте в собі відчуття внутрішньої сили та мотивуйте близьких вам людей, щоб вони не впадали у відчай та не опускали рук, бо слабким і справді буде те, що написано на шевроні, але українці не слабкі, всі разом якось вивеземо.

Рівно 3 роки 11-річної війни, яка триває вже століття. Вічна пам'ять всім, хто загинув через напад цієї російської орди, вічна слава героям, які віддали життя за Україну, вічна шана та повага воїнам, які стримують орду на передовій. Боротьба триває. Переможе не той, хто більший чи підступніший, а той, в кого є воля, є гідність та правда. Україна та українці переможуть.

Слава Україні! Смерть ворогам!

Відомий журналіст та військовий, сержант ЗСУ Павло Казарін написав сьогодні:

"Колись я був вневнений, що моєму поколінню випало жити в постісторії.

Здавалося, що всі події вже відбулися, а правила встановлені. Імперії розпалися, незалежності здобуті, війни завершені. Легко вірилося, що історія стала на рейки і кожен може передбачити їхню траєкторію.

Країна сприймалася як щось, вистраждане іншими. Її вибороли люди з банкнот і меморіальних дощок. Здавалося, що завдання мого покоління — лише стирати пил із пам’ятників та п’єдесталів.

Я помилявся.

Виявилося, що моєму поколінню випало жити в найбільш суб’єктний період історії країни. Що від наших рішень або бездіяльності залежить її майбутнє. Що незалежність — це теорема, яку потрібно доводити щодня.

За останні три роки деякі мої друзі стали вулицями. Інші - пам’ятниками. Моїм онукам у школі задаватимуть біографії тих, із ким ми сьогодні листуємось у месенджерах. Портрети наших сучасників споглядатимуть з українських банкнот, і єдине, що може цьому завадити, — це відсутність українських банкнот.

Якщо раніше кожен із нас був хранителем історії, то тепер нам судилося стати її співавторами. На тлі нинішніх викликів довоєнні проблеми ризикують здаватися «теплими» й «ламповими». Єдина складність у тому, що наша турбулентність збіглася з глобальною — і тепер старі правила та орієнтири перестають працювати.

Дорослих у кімнаті дедалі меншає.

Раніше ми сприймали Сполучені Штати як охоронця демократії та світового порядку. А тепер американські виборці обрали президентом людину, яка погрожує союзникам і укладає угоди з диктаторами. Країна, що десятиліттями інвестувала у «soft-power», тепер розмінює дублони авторитету й репутації на мідяки дріб’язкової популярності.

Росія довгий час сприймала себе як антитезу демократії. Запевняла, що цінностей не існує — на відміну від цінників. Що світ побудований на цинізмі та інтересах. Перемога Дональда Трампа має переконувати мешканців Кремля у їхній правоті. У новій реальності Віктор Орбан і Роберт Фіцо вже не виглядають рудиментами минулої епохи, а радше пророками нової.

Додайте до цього зростання популярності правих у Європі. Радикалізацію порядку денного у старих демократіях. Електоральні несподіванки, народжені соцмережами, як-от у Румунії. Центробіжні гасла в країнах ЄС. І отримаємо той самий фон, на якому Україна відбивається від імперії.

Стара лінія протистояння у світі докорінно змінилася.

Після Другої світової вона пролягала між ринковими демократіями та плановими диктатурами. Вважалося, що ринок і добробут самі собою ведуть до свободи. Що варто лише включити державу у світову торгівлю — і вона неминуче стане частиною демократичного світу. Це було помилкою.

Нова лінія протистояння тепер проходить між ринковими демократіями та ринковими диктатурами. Останні позбавлені родових хвороб своїх попередників. Вони вміють конкурувати, торгувати, бути ефективними, а водночас — учитися на помилках. А ще вони здатні пропонувати населенню не лише перемогу марксизму, а й цілком відчутний добробут.

Лінія розлому між демократіями та диктатурами стала тоншою. Колись вона мала рельєф, бо спиралася на економічну модель. А тепер перехід до несвободи став непомітнішим, бо супроводжується не бідністю та дефіцитом, а демонтажем інституцій та руйнуванням механізмів стримувань і противаг.

Нам випало воювати за умов відсутності правил.

Раніше було простіше. Ми жили на повоєнній спадщині — і будь-яку подію можна було співвіднести з аналогами в підручниках історії. Тепер старі правила втрачають силу, а редакція нових залежатиме від результату нашої війни. Успіх Росії надихне інші імперії. Наша поразка налякає континент і породить запит на політиків, які шукатимуть мир в очах Путіна.

Якщо ми зазнаємо поразки, наслідком стануть не лише мільйони біженців у ЄС. Не лише десятки нових Маріуполів і сотні нових Буч. Результатом стане страх перед силою і готовність схилятися перед нею. За таких умов 30-ті XXI століття будуть разюче схожі на 30-ті XX-го.

Проблема у тому, що гранди старої Європи довгий час жили в ситуації профіциту безпеки. Їхню недоторканність гарантували США, і вони звикли не озиратися на військові загрози. Тепер їм доводиться заново вчитися цього, озброюватись та привчати своїх громадян до думки, що ті мають не лише права.

Ми могли б багато чого їх навчити.

У новій реальності ми несподівано стали фронтменом. Ми єдині вміємо топити ракетні крейсери й збивати стратегічні бомбардувальники. Палити танки десятками й нищити загоризонтні РЛС. Вести повітряні бої проти сучасних винищувачів та перехоплювати гіперзвукові ракети.

Лише наша армія вміє воювати з ядерною державою. Це ми знищили танковий кулак, створений для кидка до Ла-Маншу. Кожен наш піхотинець під Покровськом за місяць бачив більше війни, ніж американський морпіх за весь час служби.

Війна навчила нас, що культура — це колективна пам’ять нації. Що злопам’ятність — це її ж колективний імунітет. Ми часто картаємо себе за те, що погано справляємось із викликами вторгнення. Але вся критика розбивається о той факт, що нам нема з ким себе порівнювати. За останні 70 років ніхто окрім нас з таким не зіштовхувався.

Дорослих навколо більше немає. Дорослі відтепер — це ми".