Сьогодні минає три роки від початку повномасштабного вторгнення. Але велика війна триває не три роки, - одинадцять років ми відстоюємо своє суверенне право бути собою.

Наші Сухопутні війська тримають стрій. Вони стають сучаснішими, технологічнішими. Сьогодні це сила, якій немає рівних у Європі. Ми зростаємо,вчимося, вдосконалюємося. І все це — під щоденним ворожим вогнем.

Так, дуже важко. Але легко не було ніколи — ні в 2014-му, ні в 2022-му, ні зараз. Ми знали, на що йдемо. І знаємо, за що боремося. За право жити у своїй державі. Бути своїм народом. На своїй землі. За те, щоб наші діти росли вдома, а не в чужих підвалах чи таборах. За те, щоб наш голос не заглушили ворожі танки та гармати.

Ми здобудемо перемогу. Бо іншого шляху немає.

Зараз зима. На фронті це завжди найтяжчий період — холод, втома, сирість, бруд. Ворог намагається додати ще й інформаційний шум, сіючи серед нас зневіру й внутрішню ворожнечу. Але ми маємо триматися разом. Нашим воїнам потрібен міцний тил. Не лише гаряча їжа чи теплий одяг, а й розуміння, що вдома їх чекає не тільки родина, а вся країна. Кожен із громадян, хто підтримує фронт, тримає нас усіх. Пам’ятайте про це.

Я пишаюся кожним і кожною, хто виборює свободу. Тими, хто воює з 2014-го. Тими, хто став до строю у 2022-му. Тими, хто прийшов у 2024-му і вже тримає позиції. Тими, хто у тилу надає посильну допомогу Силам оборони. Ви — серце та щит нашої рідної землі. Пишаюсь тим, що можу стояти поруч із вами.

Ми разом йдемо вперед. Ми вистоїмо. Ми переможемо!

Слава Україні! Слава Українським героям!